У краплі води

«Голос України» від 4.06.2011 № 101 (5101).

У КРАПЛІ ВОДИ… ВСЯ ЕКОЛОГІЧНА КУЛЬТУРА ДЕРЖАВИ

За водоємністю валового внутрішнього продукту наша країна перевищує європейські показники чи не в кілька разів. Це свідчить лише про те, що водні ресурси ми забруднюємо у кілька разів інтенсивніше і при цьому не несемо жодної відповідальності – ні фінансової, ні моральної. Як наслідок, майже всі поверхневі джерела за рівнем забруднення наблизилися до критичної точки, а очисні споруди і технології очищення води давно застаріли. Нові ж, що їх пропонують учені, ніхто до уваги не бере. Одне слово, ми лікуємо хворобу, та то лише локально, і ніхто не хоче викорінити причину її виникнення. Такої думки академік Національної академії аграрних наук, директор Українського науково-дослідного інституту водогосподарсько-екологічних проблем Анатолій Яцик. Він вважає, що проблеми якості питної води, забруднення річок, паводків тощо українці створили власноруч, і щоб розв'язати їх, треба мати державницький підхід.

Найперше, потрібно, щоб живильна волога була безпечною для людини, тобто щоб вона була чистою в річках, бо саме з них п'є воду 79 відсотків нашого населення. Нині ж вода в наших річках 4-5 категорії якості. А все тому, що переважна більшість стоків, що їх скидають підприємства у наші річки, попередньо майже не очищаються. І якщо в цивілізованій Європі забруднювач сплачує екологічний збір, еквівалентний тому, що він скинув, а перевірити, скільки скинув, дуже легко, бо скрізь лічильники, то у нас усе платиться умовно і йде в загальну казну. Отже, навіть той фінансовий мізер може ніколи не дійти до конкретної річки. Тож треба, вважає науковець, щоб усе відраховувалося за окремою статтею. А заодно перевести водне господарство на басейний принцип управління, тобто децентралізувати.

Загалом же, щоб поліпшити ситуацію в державі, треба обов'язково розробити екологічну оцінку водних ресурсів. Для цього в Інституті водогосподарсько-екологічних проблем розробили методику комплексної екологічної оцінки поверхневих вод, що дає можливість оцінити живильну вологу за багатьма показниками, а не за якимось одним, приміром хімічним.
Раніше кожна водна артерія України мала також свій екологічний паспорт. Тепер їх скасували, а це неприпустимо. Також необхідно зробити еталон малої річки. Проте все впирається в кошти.

– Ніхто не хоче давати гроші. Всі хочуть узяти гроші на ремонт, на боротьбу з паводком тощо. Це й зрозуміло: як кажуть, у каламутній воді... – обурюється вчений.

Дуже нераціонально використовуються й підземні води нашої країни. Будь-хто може пробурити свердловину і качати з неї воду для своїх потреб, у тому числі й промислових. Утім, у всьому світі підземна вода – це стратегічний запас. І отримати дозвіл на її видобування фактично неможливо. А в нас ніхто цих дозволів навіть не питає.

– У селах воду взагалі не можна пити, – констатує Анатолій Яцик, – вона вся просякнута нітратами, і це вже схоже на геноцид власного народу. Проте сільські колодязі також фактично ніхто не досліджує.

Одне слово, щоб хоч якось поліпшити ситуацію, необхідно мати державницький підхід. А ще надзвичайно важливу роль має відіграти екологічна просвіта людей. Не скидати, не мити, не користуватися шкідливими хімічними речовинами – ось головні постулати, які треба доносити до людей. Тоді, можливо, і з'явиться екологічне мислення. Якщо ми хочемо бачити себе здоровою нацією у майбутньому, передусім маємо подбати про водні ресурси, на яких і тримається все живе.

Марина КРИВДА

<< Назад

Яндекс.Метрика
сайт создан компанией цена создание сайта